Інститут аграрної економіки

22/06/2026

Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки" щиро вітає свого багаторічного лідера, Героя України, Заслуженого діяча науки і техніки України, доктора економічних наук, професора, академіка НААН САБЛУКА Петра Трохимовича з 85-ою річницею з дня народження!

Увесь Ваш життєвий шлях був і залишається взірцем самовідданого служіння науці, відповідального і творчого відношення до доручених ділянок роботи, турботи про долю українського селянства, державницької позиції в усіх справах, батьківської турботи про колег, рідних і близьких!

Хай доля і надалі сприяє Вам в усіх благих починаннях, а людська повага і вдячність надихає на добрі справи!
Здоров'я Вам, шановний Петре Трохимовичу, щастя і благополуччя, Миру і Перемоги, Божого Благословення!

Многая літа!
3 щирою повагою
Ваш колектив.

18/06/2026

Посівні площі скорочуються, а ціна росте: як аграрії відреагували на гречані гойдалки – коментар Світлани Черемісіної онлайн-ресурсу AgroPortal

Площі під гречкою в Україні протягом останніх п'яти років характеризувалися значною волатильністю, що було обумовлено як ринковою кон'юнктурою, так і впливом чинників, пов’язаних зі збройною агресією рф проти України.

Про це в коментарі AgroPortal.ua зазначила головна наукова співробітниця відділу аграрного ринку та міжнародної інтеграції Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», д.е.н. Світлана Черемісіна.

Площі вирощування

Якщо у 2020 році під культурою було зібрано 84,1 тис. га, то у 2021 році площі зросли до 91,9 тис. га. Після початку повномасштабного вторгнення рф на територію нашої держави аграрії суттєво розширили посіви гречки як стратегічної культури внутрішнього споживання.

Внаслідок цього у 2022 році площа досягла 121,0 тис. га, а у 2023 році – рекордних 147,9 тис. га.

Однак уже у 2024 році спостерігалося різке скорочення площ до 90,3 тис. га, а у 2025 році – до 58,5 тис. га.

Динаміка площ під гречкою в Україні, тис. га:

2020 р. — 84,1;
2021 р. — 91,9;
2022 р. — 121,0;
2023 р. — 147,9;
2024 р. — 90,3;
2025 р. — 58,5.

Отже, площі під гречкою порівняно з 2020 роком скоротилися на 30,4%, а відносно 2021 року — на 36,3%. Причиною такого зменшення є насамперед перевиробництво гречки у попередні роки та зниження цінової привабливості культури для аграріїв.

За оцінками науковців Інституту аграрної економіки, у 2026 році площа збирання гречки може зрости до близько 99 тис. га, що свідчитиме про часткове відновлення інтересу виробників до цієї культури після скорочення посівів у 2025 році.

Залежно від погодних умов, рівня технологічного забезпечення виробництва та економічної мотивації аграріїв валовий збір гречки може коливатися від 120 до 150 тис. тонн. Найбільш імовірним є середній сценарій розвитку, за якого урожайність становитиме близько 13,6 ц/га, а валовий збір досягне 135 тис. тонн.

Втім, навіть за песимістичного сценарію очікувані обсяги виробництва залишатимуться достатніми для забезпечення внутрішніх потреб країни, що знижує ризики виникнення дефіциту гречаної крупи на внутрішньому ринку.

Зони вирощування

Традиційно основними виробниками гречки в Україні є регіони Полісся та Лісостепу, де природно-кліматичні умови найбільш сприятливі для цієї культури. За підсумками 2024 року лідерами за валовим збором гречки стали:

Рівненська область — 220,5 тис. ц
Житомирська — 205,8 тис. ц
Хмельницька — 178,9 тис. ц
Тернопільська — 152,4 тис. ц.

Саме на ці чотири регіони припадає понад половина загального виробництва гречки в Україні. Порівняно з довоєнним 2021 роком відбулися помітні зміни у територіальній структурі виробництва.

Якщо раніше значні обсяги гречки вирощувалися також у східних областях, зокрема Донецькій, Харківській та Сумській, то після початку повномасштабної агресії рф проти України їхня роль суттєво зменшилася. Так, валовий збір гречки в Донецькій області скоротився з 44,9 тис. ц у 2021 році до 11,0 тис. ц у 2024 році, а в Харківській – з 59,4 до 18,4 тис. ц. Натомість посилили свої позиції західні регіони України.

Особливо показовим є зростання виробництва у Рівненській області – з 44,8 тис. ц у 2021 році до 220,5 тис. ц у 2024 році, а також у Тернопільській області – з 72,9 до 152,4 тис. ц.

Це свідчить про поступове зміщення виробництва гречки в більш безпечні регіони країни.

На зміну зон вирощування впливають одночасно кілька факторів.

Перший – воєнний, пов'язаний із тимчасовою окупацією окремих територій, мінуванням земель та підвищеними ризиками ведення господарської діяльності у прифронтових регіонах.

Другий – кліматичний. Гречка є культурою, досить чутливою до високих температур і дефіциту вологи під час цвітіння. Тому в умовах поступового потепління та збільшення частоти літніх посух аграрії дедалі частіше надають перевагу її вирощуванню в регіонах із більш помірним температурним режимом та кращим природним зволоженням.

Середня урожайність

Середня урожайність гречки в Україні протягом останніх п'яти років коливалася в межах від 11,5 до 14,2 ц/га:

у 2020 році — 11,6 ц/га
у 2021 році — 11,5 ц/га
у 2022 році — 12,2 ц/га
у 2023 році досягла максимального значення 14,2 ц/га
у 2024 році — 12,5 ц/га
у 2025 році урожайність становила 12,1 ц/га, що на 5,2 % вище довоєнного рівня.

Попри те, що гречка поступається багатьом зерновим культурам за врожайністю, вона залишається привабливою для аграріїв завдяки стабільному внутрішньому попиту та відносно високій ринковій ціні.

Крім того, гречка є добрим попередником у сівозміні, менш вимоглива до родючості ґрунтів, ніж окремі інші культури, а також відіграє важливу роль у забезпеченні продовольчої безпеки країни.

Саме тому інтерес до її вирощування зберігається навіть в умовах воєнних та економічних викликів.

Рентабельність

Гречка належить до нішевих культур, економічна ефективність вирощування яких значною мірою залежить від ринкової кон'юнктури. У різні роки рівень її рентабельності суттєво коливався залежно від співвідношення попиту та пропозиції на внутрішньому ринку.

Якщо оцінювати цінову динаміку гречки за останні п'ять років, то ринок пройшов кілька різних фаз розвитку. У 2021 році середня ціна виробників коливалася в межах 27–35 тис. грн за тонну.

У 2022 році на тлі воєнних ризиків, ажіотажного попиту та побоювань дефіциту вона зросла до рекордних 49–53 тис. грн за тонну.

У 2023 році внаслідок суттєвого збільшення виробництва та насичення внутрішнього ринку ціни почали знижуватися і наприкінці року становили близько 20 тис. грн за тонну.

Найнижчий рівень було зафіксовано у 2024 році – 18–25 тис. грн за тонну. Водночас у другій половині 2025 року розпочалося нове зростання, а вже навесні 2026 року середні ціни виробників перевищили 49 тис. грн за тонну.

Аналогічні тенденції спостерігалися і на споживчому ринку. Якщо у грудні 2023 року гречана крупа коштувала близько 30 грн за кілограм, то у травні 2026 року її середня ціна перевищує 70 грн/кг.

З огляду на поточну кон'юнктуру ринку та наявне скорочення посівних площ, вирощування гречки знову стає більш економічно привабливим для аграріїв.

Високий внутрішній попит, відсутність значної залежності від зовнішніх ринків та зростання цін створюють передумови для підвищення прибутковості виробництва цієї культури у найближчій перспективі.

Ринок збуту

Гречка належить до небагатьох сільськогосподарських культур, виробництво яких в Україні орієнтоване насамперед на внутрішнє споживання.

Річна потреба внутрішнього ринку становить близько 100 тис. тон зерна гречки, тому основна частина врожаю реалізується вітчизняним переробним підприємствам для виробництва гречаної крупи. Саме внутрішній попит є ключовим фактором формування ринку гречки.

Для порівняння, у 2024 році валовий збір культури становив 113,7 тис. тон, що майже відповідало потребам внутрішнього ринку. У 2023 році через значне розширення посівних площ було отримано рекордний урожай – 210,7 тис. тон, що сформувало суттєвий профіцит продукції та сприяло зниженню цін у наступні роки.

Експорт гречки для України має допоміжний характер.

За підсумками 2025 року за кордон було поставлено лише близько 1 тис. тон продукції, що становить незначну частку від загальних обсягів її виробництва.

Основними покупцями української гречки були Нідерланди (20,7 % експорту), Італія (18,3 %), Польща (14,6 %), Кувейт (9,4 %), Німеччина (6,9 %) та Румунія (5,8 %). Таким чином, на відміну від більшості зернових культур, ринок гречки в Україні залишається переважно внутрішньо орієнтованим.

Тому для аграріїв ключове значення мають не зовнішні ринки збуту, а баланс між обсягами виробництва та внутрішнім споживанням, яке стабільно перебуває на рівні близько 100 тис. тон на рік.
https://agroportal.ua/publishing/analitika/posivni-ploshchi-skorochuyutsya-a-cina-roste-yak-agrariji-vidreaguvali-na-grechani-goydalki

Площі під гречкою порівняно з 2020 роком скоротилися на 30,4%, а відносно 2021 року — на 36,3%

17/06/2026

Україна скорочує посіви цукрового буряку: чи загрожує ринку дефіцит – коментар Людмили Пархоменко діловому онлайн-виданню Комерсант Український

Провідна наукова співробітниця відділу аграрного ринку та міжнародної інтеграції Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», кандидат економічних наук Людмила Пархоменко згадує кілька негативних факторів, якими зумовлено зменшення посівної площі під цукровими буряками.

«Об’єктивні чинники – висока собівартість коренеплодів та цукру, падіння світових цін на цукор, зниження для вітчизняних виробників квот на експорт цукру до країн ЄС, а також несприятливі погодні умови під час весняної посівної кампанії. Очевидно, що свій негативний вплив має і повномасштабна збройна агресія РФ проти України. До суб’єктивних факторів можна віднести переорієнтацію господарств на вирощування більш маржинальних та менш затратних культур», – зазначає фахівчиня.

За її словами, суттєве зменшення посівної площі під цукровими буряками в поточному виробничому сезоні не вдасться компенсувати вищою врожайністю коренеплодів.

За сприятливих погодних умов та використання інтенсивних технологій при вирощуванні цукрових буряків валовий збір коренеплодів, за попередніми оцінками науковців Інституту аграрної економіки, знизиться відносно 2025 року приблизно на 10 % – до понад 10 млн тонн. І цей дефіцит відчують, насамперед, переробники. Продовжує Людмила Пархоменко.

«Для цукрових заводів зменшення валових зборів коренеплодів означатиме суттєве скорочення сезону цукроваріння. Переробні підприємства через дефіцит сировини не зможуть завантажити свої виробничі потужності на повний сезон переробки, що призведе до зменшення кількості працюючих цукрових заводів. Скорочення сезону цукроваріння підвищить собівартість кінцевого продукту – цукру», — зазначає фахівчиня.

Але є й позитивні фактори, які «підсолоджують» оцінки та очікування.

Без дефіциту, але з новими цінами

Допомогти зберегти цукровий баланс в країні мають сформовані упродовж попередніх виробничих сезонів перехідні запаси цукру. Вони оцінюються в межах 700 тис. тонн. Як вважають в Інституті аграрної економіки, наявність таких залишків компенсує поточне скорочення виробництва цукрових буряків та цукру та зможе запобігти падінню обсягів зовнішньої торгівлі цим видом аграрної продукції. Ці запаси допоможуть задовольнити і внутрішній попит. Тобто дефіциту цукру в Україні у 2026 році не передбачається.

Пояснює провідний науковий співробітник відділу аграрного ринку та міжнародної інтеграції Інституту аграрної економіки Людмила Пархоменко.

«Згідно з прогнозними розрахунками, у поточному виробничому сезоні цукровими заводами буде вироблено 1400 тис. тонн цукру. Сукупно зі значними перехідними запасами у 700 тис. тонн загальна пропозиція складе 2100 тис. тонн солодкого продукту при внутрішньому споживанні 900 тис. тонн цукру на рік. Отже, у 2026 році не лише внутрішній ринок буде забезпечений цукром власного виробництва у повному обсязі, а й вдасться сформувати значний експортний потенціал», – каже фахівчиня.

Згідно з прогнозами науковців Інституту аграрної економіки, у 2026 році можна очікувати зростання внутрішніх цін на цукрові буряки та цукор. Для аграріїв, які цього року засіяли свої поля цукровим буряком – це прогноз зі знаком «плюс». Зменшення сировинної бази стимулюватиме конкуренцію цукрових заводів за сировину, що призводитиме до підвищення закупівельних цін на цукрові буряки.

Натомість, споживачі цукру матимуть черговий – у вигляді ціни – привід, аби переглянути свої звички.

Як прогнозують фахівці Інституту аграрної економіки, у середньостроковій перспективі, тобто в осінньо-зимовий період, на внутрішньому ринку можна очікувати підвищення відпускних та роздрібних цін на цукор.

В Україні цукровими буряками нинішнього року засіяли менші площі, аніж зазвичай. Як це позначиться на врожаї і потребах переробників, чи буде цукор у дефіциті…

16/06/2026

Колектив Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» глибоко сумує з приводу смерті доктора економічних наук, професора Россохи Володимира Васильовича та висловлює щирі співчуття рідним і близьким покійного. Прощання з покійним відбудеться 17 червня о 12:00 у селі Буда-Макіївка.

12/06/2026

Агрохолдинги купують паї на 40% дорожче: які ризики для дрібних власників – коментар Ігоря Юрченка онлайн-медіа 24 Канал

Скільки агрохолдинги готові платити за землю?

Агрохолдинги пропонують на 38 – 40% вищі ціни на землю, ніж фізичні особи, поступово накопичуючи площі через дрібні угоди. Про це в коментарі 24 Каналу розповів експерт Інституту аграрної економіки Ігор Юрченко.

Отримавши право купувати сільськогосподарські землі у 2024 році, агрохолдинги почали активно заходити на ринок і купувати дорожче. Спираючись на дані Державного геокадастру та статистики Мінекономіки, Ігор Юрченко наводить наступні середні ціни угод:

- у 2024 році юридичні особи купували землі в середньому по 55 946 гривень за гектар, тоді як фізичні особи – по 40 111 гривень за гектар (цінова премія +39,5%);
- у 2025 році юрособи в середньому платили по 61 637 гривень за гектар, а фізособи – 44 609 гривень за гектар (премія +38,2%).

Юридичні особи не просто пропонують вищі ціни – вони системно переплачують порівняно з ринковим рівнем. Подібна поведінка свідчить про стратегічну мотивацію покупців-юросіб: вони входять у ринок цілеспрямовано, готові переплачувати за пріоритетні ділянки й не орієнтуються на поточну ринкову кон'юнктуру так, як це роблять фізособи.

Експерт зауважує помітне зростання частки юросіб у загальній площі угод: з 21,7% у 2024 році до 35,2% за 11 місяців 2025 року (+13,5% за рік). За його прогнозом, якщо такі темпи приросту збережуться, до кінця 2026 року агрокомпанії можуть контролювати близько половини нових придбань за площею.

Чи є ризик монополізації ринку землі агрохолдингами?

Ігор Юрченко оцінює ризик концентрації сільськогосподарських земель у власності великих компаній як помірний, однак такий, що потребує постійного моніторингу.

За наведеними ним даними, нині агрохолдинги купують землі невеликими ділянками: середня площа однієї угоди юрособи становить 2,8 – 2,9 гектара, тоді як у фізичних осіб – від 2 до 2,1 гектара.

Тобто йдеться не про придбання великих масивів одним лотом, а про поступове накопичення через численні дрібні угоди. Саме тут і криється головна загроза: законодавче обмеження у 10 тисяч гектарів на одну юридичну особу формально виглядає значним, але через мережі афілійованих структур великий агрохолдинг може акумулювати земельний банк, що кратно перевищує цей ліміт, залишаючись юридично "в межах норми", – пояснює експерт.

На думку науковця, для відстеження реальної концентрації земель потрібне обов'язкове розкриття кінцевих бенефіціарів-покупців і перехресний аналіз пов'язаних осіб.

Як держава захищає дрібних землевласників?

В Україні існує система захисту дрібних землевласників, яка складається з наступних елементів:

- переважне право орендаря на викуп орендованої ділянки;
- обмеження граничної площі в одних руках;
- нотаріальне посвідчення всіх угод;
- державна реєстрація прав.

Хоч цей набір механізмів може виглядати формально достатнім, його ефективність варто оцінювати за ринковими результатами, наголошує експерт Ігор Юрченко і додає, що дані Держгеокадастру показують несподівано позитивну картину. Ділянки до 2 гектарів продають у середньому дорожче, ніж ті, що мають площу понад 50 гектарів: наприклад, 56 453 гривні за гектар проти 24 459 гривень за гектар відповідно в листопаді 2025 року.

Тобто дрібний землевласник отримує суттєву цінову премію просто за розмір свого активу – ринок сам по собі захищає його інтереси через вищу питому вартість малих наділів. Частка угод до 2 гектарів стабільно тримається на рівні 55 – 57% від загальної кількості впродовж усього періоду 2023 – 2025 років. Отже, дрібні власники активно й впевнено продають на своїх умовах, – говорить експерт.

Які слабкі місця у системі захисту дрібних землевласників і як її посилити?

Серед слабких місць створених державою механізмів науковець виокремлює наступні:

відмова від оренди перед продажем або узгоджені угоди дозволяють обійти переважне право орендаря на викуп землі;
дрібний власник, як правило, не може дозволити собі юридичний супровід такого рівня, який доступний корпоративному покупцю;
продавець часто не знає реальної ринкової ціни землі у своєму районі.

З погляду науковця Ігоря Юрченка, для посилення механізму захисту невеликих землевласників і мінімізації ризиків варто впровадити публічний онлайн-калькулятор ринкової ціни, який базуватиметься на даних Геокадастру в розрізі громад. Також необхідне обов'язкове розкриття кінцевих бенефіціарів покупців-юросіб у реєстрі прав, аби відстежувати реальні площі земель у власності.

Продавати землі з вищою позицією в переговорах дрібним землевласникам дозволив би механізм земельних кооперативів, завдяки якому вони могли б об'єднувати ділянки для колективного продажу.

"Дрібний землевласник у цих умовах парадоксально виграє в короткостроковій перспективі, адже ринок платить йому цінову премію за малий розмір ділянки. Проте без системних змін у прозорості власності та інформаційному забезпеченні продавців ця перевага може бути нівельована інформаційною асиметрією на користь корпоративних покупців", – підсумовує експерт.

Українські агрохолдинги отримали доступ до ринку землі й активно купують паї, задаючи на них порівняно високий ціновий орієнтир. Держава захищає дрібних землевла....

26/05/2026

Ціни ростуть щороку: чи стане апельсиновий сік "золотим" для українців – коментар Богдана Духницького онлайн медіа 24 Канал

Які причини глобального здорожчання апельсинів у світі?

Нині на світовому ринку кілька факторів зумовлюють подорожчання апельсинів та продукту їхньої переробки – соку. Йдеться зокрема про розповсюдження хвороб дерев та несприятливі погодні умови. Про це в коментарі 24 Каналу розповів науковець Інституту аграрної економіки Богдан Духницький.

Експерт зазначає, що у 2026 році через розповсюдження хвороб та несприятливу погоду в Бразилії очікують на 13 – 14% менший урожай апельсинів. Оскільки ця країна є найбільшим виробником цього виду цитрусових, скорочення пропозиції відчутно вплине на глобальний ринок.

За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, у 2024 році на Бразилію припало 23% світового виробництва апельсинів – близько 16 мільйонів тонн.

За словами Богдана Духницького, подібна негативна ситуація склалася й у Флориді, що є центром вирощування апельсинів у Сполучених Штатах Америки. Виробництво там значно скоротилося: з 11,8 мільйона тонн у 2000 році до 2,5 мільйона тонн у 2024 році. Однак країна залишилася серед основних світових виробників.

Для Флориди додатковий негативний вплив справили ще й такі чинники:

- зменшення площ апельсинових насаджень;
- зростання виробничих витрат;
- зниження рентабельності місцевих фермерів.

Враховуючи наведені факти, можна говорити про системний характер проблем із виробництвом апельсинів. Отже, пропозиція сировини для виробництва апельсинового соку, за попередніми оцінками, скоротиться. Це означає високий ризик здорожчання продукції у найближчій перспективі.

Очікування нижчого врожаю вже спричинили стрибок біржових цін на апельсиновий сік, оскільки Бразилія водночас формує й вагому частку продажів цього продукту серед інших країн-експортерів на світовому ринку.

Внутрішній ринок України повністю залежить від імпортних постачань, тож на вартість апельсинів та соку для кінцевих споживачів впливатиме глобальна цінова ситуація.

Як змінилися ціни на апельсини та сік в Україні?

Експерт Богдан Духницький говорить, що ситуація з цінами на апельсини в Україні наразі відносно стабільна. У травні 2025 року кілограм цих цитрусових у супермаркетах коштував у середньому 75 гривень, тоді як у травні цьогоріч – 72 гривні.

Загалом ціни на апельсини у 2025 – 2026 роках переважно знаходилися в діапазоні 65 – 75 гривень за кілограм. Найбільш відчутне зростання було восени 2025 року, коли у вересні вони навіть перевищили 100 гривень за кілограм, хоча подібна сезонність останнім часом фіксується регулярно. Крім того, відрізнялась ціна імпорту апельсинів та апельсинового соку, – зауважує експерт.

З доступних нині даних за частину 2025 року науковець робить висновок, що коливання цін на апельсини на полицях магазинів були незначними відносно 2024 року. Натомість апельсиновий сік, залежно від конкретного виду, за минулий рік здорожчав на 28 – 62%.

Збільшилася й середня ціна виробників на апельсиновий сік:

- у березні 2025 року вона становила 58 950 гривні за тонну;
- у березні 2026 року – сягнула 65 243 гривні за тонну (+11%).

Унаслідок цього сік у супермаркетах – від найдешевшого до преміумсегменту – помітно подорожчав. Ця тенденція триває донині.

Хоч без даних про результати збору врожаю у Бразилії складно прогнозувати перспективи зміни цін на апельсиновий сік, науковець Богдан Духницький припускає відсутність суттєвих змін в імпорті Україною цитрусових. За його словами, це підтверджують оперативні дані зовнішньої торгівлі у 2026 році.

Як зросли ціни на апельсиновий сік?

На початку травня ціни на апельсиновий сік на біржі в Нью-Йорку підскочили на 5,8%. Це стало найбільшим внутрішньоденним стрибком за більш ніж тиждень.

Вартість контрактів зросла до максимально припустимого біржею рівня – 1,8320 долара США за фунт.

В Україні продовжує дорожчати апельсиновий сік через перспективу нижчого врожаю цього виду цитрусових у найбільших країнах-виробниках. Чому скорочується пропози...

21/05/2026

20/05/2026

Володимир Семцов: стійка система ринку насіння в Україні можлива лише тоді, коли вона відповідає прийнятним ризикам та оптимально використовує обмежені ресурси

Нині Україна переживає складний етап економічного розвитку. У контексті посилення світових торговельних війн наша держава залишається значною мірою залежною від імпортного насіння. Це обмежує розвиток власного насіннєвого виробництва та створює загрози для продовольчої, економічної та національної безпеки, зазначив провідний науковий співробітник відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», д.е.н. Володимир Семцов, виступаючи на науково-практичному семінарі «Провайдинг наукових інновацій в сфері дрібно фасованого насіння», який відбувся 14 травня 2026 року у Києві.

За його словами, ринок насіння є концентрованим і висококонкурентним. Значну його частку контролюють міжнародні корпорації. Їхні переваги зумовлені значними інвестиціями у наукові дослідження, патентами на нові гібриди, сучасними технологіями та широкими дистрибуційними мережами. Це обмежує можливості для виходу на ринок вітчизняних малих та середніх виробників і підвищує залежність від імпорту високоякісного насіння.

Станом на 2026 рік виробництво кондиційного насіння основних овочевих культур демонструє чітку тенденцію домінування іноземної селекції.

Серед вітчизняних сортів овочевих культур, внесених до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, найбільше представлені буряк столовий та морква, які становлять відповідно 37 % і 22,4 % від загальної кількості всіх сортів, решта — іноземні, зазначив науковець.

Успішна реалізація потенціалу української селекції, вважає Володимир Семцов, залежить від підтримки національних селекційних центрів та стабільної логістики.

Інструменти регулювання ринку насіння овочів в Україні постійно вдосконалюються, пристосовуючись до нових викликів та потреб сільського господарства, зауважив доповідач.

Однією з перспективних технологій є блокчейн, який дозволяє: забезпечити простежуваність партій насіння через унікальний цифровий код; підвищити прозорість та безпеку інформації; контролювати якість та походження насіння тощо.

Отже, стійка система ринку насіння можлива лише тоді, коли вона відповідає прийнятним ризикам та оптимально використовує обмежені ресурси. І лише комплексний підхід, який поєднує науку, інновації та державну підтримку, дозволить забезпечити стійкий розвиток ринку насіння в Україні, підсумував Володимир Семцов.

Учасники семінару, який мав на меті відпрацювання бізнес-моделей і механізмів просування насіннєвої продукції овочів, квітів, лікарських, ефіроолійних, пряних культур установ НААН на ринок виробництва та розповсюдження дрібно фасованого насіння під торговою маркою «Українська селекція», розглянули низку питань, зокрема:

- ринок дрібно фасованого насіння;
- потенціал аграрної науки в сегменті дрібно фасованого насіння;
- бізнес-модель інноваційного провайдингу на ринку дрібно фасованого насіння тощо.

З доповідями на заході виступили:

- віце президент НААН, член-кор. НААН Анатолій Москаленко;
- директор Інституту інноваційної біоекономіки Сергій Володін.

Під час семінару представлено сучасну лабораторію трансферу інновацій в сфері насінництва, створену на базі Інституту інноваційної біоекономіки за рахунок грантових коштів, презентовано стартап торгової марки «Українська селекція».

За результатами семінару запропоновано ринково орієнтовану модель і проєктні механізми співпраці аграрної науки і бізнесу на ринку дрібно фасованого насіння.

Організатор – Інститут інноваційної біоекономіки НААН.

У заході взяли участь представники наукових установ НААН – оригінаторів насіння для домогосподарств і населення.

18/05/2026

В Європу без ГМО: як українських аграріїв “заохочують” вирощувати не генномодифіковану сою– коментар Олександра Захарчука діловому онлайн-виданню Комерсант Український

16 вересня цього року набуває чинності закон «Про державне регулювання генетично-інженерної діяльності та державний контроль за розміщенням на ринку генетично модифікованих організмів і продукції». Ним запроваджуються реальні механізми контролю за якістю продукції та відповідальності за порушення.

Олександр Захарчук, завідувач відділу Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», наводить такі дані:

«У неофіційному або «тіньовому» обігу, згідно з оцінками науковців Інституту аграрної економіки, були приблизно половина генномодифікованої сої, близько 10 % ГМ-ріпаку та менше 1 % ГМ-кукурудзи. При цьому частка ГМ-сої в Україні стрімко знижується. Нині деякі експерти оцінюють її навіть у 25% від усього соєвого ринку. Але точних державних статистичних даних щодо часток вирощування саме ГМ-сої та не ГМ-сої немає».

Набуття чинності новим законом означає перехід України до значно більш жорсткого й формалізованого контролю за обігом ГМО, а в практичному сенсі – закріплення вже наявної тенденції до витіснення незареєстрованого ГМ-насіння з ринку. Так вважає завідувач відділу Інституту аграрної економіки, член-кореспондент НААН Олександр Захарчук.

«Урядові ініціативи зосереджені на походженні, простежуваності та експорті. Для тієї ж сої запроваджуються правила підтвердження походження й часові рамки для вивезення продукції, але не загальна заборона обігу. Водночас слід пам’ятати, що в Україні промислове вирощування жодної ГМ-культури офіційно не дозволене!!!» – наголошує фахівець.

Завідувач відділу Інституту аграрної економіки Олександр Захарчук констатує, що не ГМО-соя стала комерційно більш привабливою, зокрема через попит із ЄС.

«За ринковими оцінками, фермери вже поступово відмовляються від ГМ-сої. Для посівної це означає кілька практичних наслідків. По-перше, господарства, які раніше використовували ГМ-сою, змушені або перейти на сертифіковане не ГМ-насіння, або працювати в сірій зоні з підвищеним ризиком контролю. По-друге, для великих виробників зростає потреба в окремих логістичних потоках, зберіганні й документуванні, щоб не змішувати різні партії сої. По-третє, на ринку виник додатковий стимул сіяти сою не як дешеву кормову сировину без підтвердженого походження, а «під експорт» – як не ГМ-продукт», – зазначає фахівець.

Цієї весни, мабуть, чимало українських аграріїв, які вирощують сою та ріпак, думали про те, яку саме культуру сіяти – генетично модифіковану чи ні. І привід…