Інтерактивний Музей Місто і Зброя

18/06/2026

Хто вірить, хто ні, але в наших стінах дух Потоцьких справді існує.
А щоб переконатись, радо запрошуєм до відвідин музею🏛️🏺👻

14/06/2026

Євген Коновалець: людина, яка продовжила боротьбу після втрати держави
Після поразки Української революції 1917–1921 років українська державність була втрачена, а значна частина військових і політичних діячів опинилася в еміграції. Однак для багатьох із них боротьба за незалежність не завершилася. Однією з ключових постатей цього періоду став Євген Коновалець (1891–1938).
Народжений 14 червня 1891 року, Коновалець увійшов в історію як командир Корпусу Січових стрільців Армії УНР, засновник Української військової організації (УВО) та перший голова Організації українських націоналістів (ОУН). Його діяльність поєднувала військовий досвід, політичне мислення та прагнення зберегти ідею української державності в умовах її втрати.
Під час революційних подій 1917–1921 років Січові стрільці вважалися одним із найбоєздатніших формувань українського війська. Після поразки визвольних змагань Коновалець зробив ставку не лише на військові методи, а й на організаційну роботу, виховання молоді та підтримку національного руху в еміграції.
Його діяльність об’єднала представників різних поколінь і середовищ навколо ідеї відновлення незалежної України.
Ще до військової кар’єри Коновалець брав участь у громадському житті Галичини, підтримував українські культурно-освітні ініціативи та виступав за розвиток національної освіти.
23 травня 1938 року в Роттердамі він загинув унаслідок операції радянських спецслужб: агент НКВС Павло Судоплатов передав йому вибуховий пристрій, замаскований під подарунок.
Постать Євгена Коновальця займає важливе місце в історії українського визвольного руху XX століття. Його діяльність і сьогодні залишається предметом наукових досліджень, суспільних дискусій та музейних експозицій, що висвітлюють боротьбу українців за власну державність.

Фото з інтернет ресурсу «Радіо Свобода»

21/05/2026

З днем Вишиванки!

18/05/2026

Вітаємо з міжнародним днем музеїв! 🏛️Щиро вдячні кожному-(ій) хто завітав до нас, досліджував нашу історію 🕵️‍♀️🏺та будував мости між світами минулого і майбутнього.
Також ґречно вітаємо всіх хто зберігає ці мости від найменшого ґудзика до національної, культурної спадщини, від нитки на вишиванці до каменю 🏰замку, від слова до пісенних 🎶поем.

Наш музей долучився до акції Міжнародної ради музеїв «Музеї, що обʼєднують розділений світ» («Muzeums Uniting a Divided World) та діє, як МІСТ через культурні, соціальні та геополітичні розбіжності, сприяючи діалогу, інклюзії та зниженню поляризації в суспільстві.

07/05/2026

Сьогодні, до дня міста, у музеї вхід безкоштовний. Раді Вас запросити та поспілкуватись!

З Днем міста, Станиславове — Івано-Франківську! 💙

Палац Потоцьких — місце, що береже пам’ять про витоки Станиславова та його засновників.

Сьогодні цей простір продовжує жити через культуру, події та нові сенси, залишаючись частиною історії міста, яка триває й нині.

І саме завдяки нашим військовослужбовцям ми маємо можливість жити, творити, берегти історію та наповнювати місто життям.

З любов’ю та вдячністю 🫶

24/04/2026

Є постаті, які історія не просто зберігає - вона їх закарбовує у пам'яті карпатських лісів і каміння старих доріг. Ім’я Василь Баюрак — саме з таких. Його життя обірвалося трагічно у Станіславові, там, де сьогодні одне з найпопулярніших місць міста, де його серце, на площі Ринок, біля міської Ратуші.
Хто він був насправді — розбійник чи народний месник? І що приховує історія його суду та страти?

Про це можна дізнатись на екскурсії в музеї, куди і запрошуєм.

20 квітня 1754 р. в ратуші Станіслава розпочався суд, чотири дні ватажка жорстоко тортурувано, а відтак засуджено до страти 25 квітня.
Згодом очевидець страти польський поет Францішек Карпінський у «Спогадах» залишив свідчення, що коли Баюрака вели на страту він «казав собі дати сопілку на якій вигравав сумні гірські думи». На площі кат відрубав опришку обидві руки по лікоть, а потім – голову. Вже мертве тіло четвертували і на пострах іншим виставили на палях при шляхах довкола Станіслава. Однак на місце страченого отамана став інший побратим Довбуша Іван Бойчук.

18/04/2026

Сьогодні важливий день для нашого історичного міста - День пам’яток історії та культури.

Міжнародний день пам’яток і визначних місць – це нагадування про цінність нашої ідентичності. Пам’ятки є кодом міста, і КП ПІК «Палац» докладає зусиль, щоб цей код не був стертий часом.

Сьогодні варто вшанувати не тільки пам’ятки, а й їх творців. Окремої поваги заслуговує спадщина Кароля (Шарля) Беное – знакової постаті для Станіславова. Як надвірний архітектор Андрія та Юзефа Потоцьких, він не лише втілив задум засновників, а й вивів естетику міста на новий рівень. Кароль Беное (Karol Benoit – пол.; Charles Benoît – франц.) – капітан-інженер, фортифікатор, надвірний архітектор Андрія та Юзефа Потоцьких (бл. 1640-і – † бл. 1700) належить до когорти зодчих, які формували естетичне обличчя Станіславова. Цей талановитий архітектор і будівничий не лише розвинув первісний задум фундатора та автора ідеї розпланування міста, а й надав йому довершеної форми та цілісності. Якщо Франсуа Корассіні створив і реалізував концепцію міста-фортеці, то Беное фактично фіналізував ранній етап його формування. Він був проектантом і організатором будівництва чотирьох головних домінант зростаючої урбаністичної структури міста: палацового комплексу Потоцьких, муніципальної домівки – ратуші, сакрального центру – колегіати та військового сховища – арсеналу. Завдяки діяльності Беное Станиславів перетворився не лише на потужний оборонний пункт, а й на повноцінне магнатське місто-резиденцію з розвиненою інфраструктурою. У цьому контексті його варто розглядати не просто як будівничого, а як співтворця міського простору. Діяльність Кароля Беное у Станіславові відкрила новий етап розвитку міста, пов’язаний із реалізацією масштабних архітектурно-фортифікаційних проектів. Найповніший перелік виконаних ним робіт подав історик-краєзнавець Чеслав Хованець: відбудова передмість; відновлення ушкоджених військовими діями оборонних укріплень; проектування й спорудження нової дільниці середмістя та укріплень замково-палацового комплексу на ній; спорудження палацу Потоцьких; завершення будівництва колегіати; проектування й будівництво ратуші; проектування й будівництво арсеналу. Беное проявив себе як універсальний фахівець, який однаково впевнено працював у сфері сакральної, цивільної та військової архітектури. Його діяльність охоплювала проектування і безпосереднє керівництво будівництвом, а також модернізацію вже існуючих споруд. Це дозволяє розглядати його не лише як надвірного архітектора Потоцьких, а як інженера регіонального масштабу, інтегрованого в широкі архітектурні процеси Центрально-Східної Європи другої половини XVII ст.

Пам’ятки, як об’єкти культурної спадщини – це матеріальні свідки нашої історії. Їх треба берегти, плекати, ревіталізувати, заради збереження історичної пам’яті та передачі її майбутнім поколінням. Це і є одним із завдань КП ПІК ПАЛАЦ.

Ілюстрація: Вигляд від с. Вовчинці над Бистрицею, від півночі. 1848р. Рисунок з натури і літографія В.М.Стечинського

27/03/2026

Сьогодні, 27 березня світ відзначає День театру. Музей не може залишитись осторонь цієї дати, адже у приміщенні корпусу нещодавно розпочав свою роботу IF DRACO ("Новий театр"), тому пропонуєм ознайомитись із історією театрального життя Станіславова.
Розвиток театрального мистецтва від кінця XVIII століття відбувався у багатонаціональному середовищі, де співіснували польська, українська, єврейська та німецька культурні традиції. Театр став не лише формою мистецького дозвілля, але й важливим інструментом поширення національних ідей та громадянської свідомості.
Перші театральні вистави у Станіславові відбувалися наприкінці XVIII — на початку XIX століття. Вони мали аматорський характер і організовувалися переважно польськими шляхетськими колами. Вистави проводилися у тимчасових залах, міських будинках або пристосованих приміщеннях. Репертуар складався з класичних європейських п’єс, комедій та музичних вистав.
Важливим етапом у розвитку театрального життя ХІХ ст. у Станіславові стало його формування при культурно-просвітницьких товариствах, зокрема при читальнях та освітніх організаціях. Театр став засобом популяризації української мови та культури.
На сценах Станіславова ставилися твори українських драматургів:

Івана Котляревського
Григорія Квітки-Основ’яненка
Івана Карпенка-Карого
Марка Кропивницького
Михайла Старицького

Такі постановки сприяли формуванню національної свідомості серед українського населення міста та околиць.
Театральні постановки часто мали патріотичний характер і використовувалися для збору коштів на освітні та культурні потреби українських інституцій.

Український театр у Станіславові виконував важливу функцію культурного та політичного пробудження. Через драматичні постановки популяризувалися:

українська історія
народні традиції
національна символіка
ідеї культурної автономії

Театр об’єднував інтелігенцію, студентство та міщанство, сприяючи формуванню українського культурного середовища.
У першій половині ХХ століття театральна традиція у Станіславові продовжувала розвиватися. Місто залишалося важливим культурним центром регіону. Вистави поєднували класичний репертуар із сучасною драматургією, зростала професійність акторів і режисерів.

Театр у Станіславові став важливою складовою культурної ідентичності міста, що поєднувала різні традиції та сприяла формуванню модерного українського культурного простору.

Щиро запрошуємо до музею!
Фото: Вигляд будинку театру у Станіславові поч. ХХ століття (фото з Національної бібліотеки у Варшаві)

26/03/2026

Дякуєм за відгук, та до нових зустрічей 😉🤗🇺🇦