07/08/2026
Цієї неділі Україна традиційно відзначає День будівельника👷♂️
Колектив «НІБУЛОНу» щиро вітає всіх будівельників України з професійним святом!🤝 Бажаємо міцного здоров'я, витримки, наснаги й терпіння. Нехай вистачає сил долати всі виклики сьогодення, берегти себе та своїх рідних. Попереду на нас чекає велика спільна справа — відбудова України. Миру, добробуту, безпечної роботи та нових звершень вам і вашим родинам!
Напередодні професійного свята ми хочемо розповісти про людину, яка понад пів століття присвятила будівельній справі, — Петра Миколайовича, інженера, керівника та наставника, чий досвід став частиною історії «НІБУЛОНу».
Свої перші професійні кроки після закінчення Миколаївської філії Одеського інженерно-будівельного інституту 🎓 за спеціальністю «інженер-будівельник» Петро зробив на посаді майстра-будівельника в Єланецькому МБО. Згодом працював виконробом, головним інженером тресту «Миколаївводобуд», а з кінця 1980-х років очолював провідні будівельні підприємства Миколаївщини, зокрема «Миколаївводобуд» та «Миколаївбудмеханізація».
Першим об'єктом, який Петро збудував із нуля, став 54-квартирний житловий будинок🏢І пам'ять про нього він зберіг особливим чином: власноруч виконав його гравюру.
До «НІБУЛОНу» ж Петро прийшов саме тоді, коли компанія активно розвивала свою виробничу інфраструктуру й потребувала досвідчених фахівців, здатних брати на себе відповідальність за масштабні проєкти.
💬«На той час за плечима в мене вже був чималий досвід. Мене знали як керівника й організатора. Я двічі приходив на підприємства, які були фактично на межі банкрутства, і виводив їх у прибуток. Просто інакше працювати не вмів. Я завжди планував роботу, забезпечував людей усім необхідним, мотивував їх, і тоді був результат. Коли Олексій Опанасович шукав людину для розвитку будівельного напряму в Миколаївському регіоні, мене рекомендували люди, які добре знали мою роботу й мої організаторські здібності. Так я у 2010 році прийшов у «НІБУЛОН».
З перших років роботи в «НІБУЛОНі» Петру доручали об'єкти, які вимагали не лише професійних знань, а й уміння знаходити нестандартні рішення. Накопичений досвід допомагав там, де готових відповідей просто не існувало.
💬«Першим моїм завданням стало будівництво лабораторного та побутового корпусу на Перевантажувальному терміналі. Паралельно ми працювали над проєктом головного корпусу компанії. Потім мені почали доручати інші, подекуди ще складніші об'єкти. Але мене це ніколи не лякало. Навпаки — мені завжди було цікаво зрозуміти, чому виникла проблема і як її можна вирішити.
Пам'ятаю, як Олексій Опанасович сказав, що територія терміналу має бути не просто функціональною. Він хотів, щоб у неї була своя душа. Передбачалося будівництво трьох фонтанів, струмені води яких мали підійматися вище за будівлю. На той час не було ні потрібних форсунок, ні насосів, ні готових технічних рішень. Ми шукали вихід, експериментували, змінювали конструкцію, підбирали обладнання, поки не досягли потрібного результату🛠️
Не меншою задачею стало й оформлення самих фонтанів. Ми вирішили облицювати їх мозаїчною плиткою. Сьогодні це здається звичною справою, але тоді в Україні таку плитку ще не виготовляли масово. Довелося шукати технологію, підбирати обладнання й фактично організовувати її виробництво. Зрештою все вдалося зробити саме так, як було задумано. Мені завжди подобалися такі завдання. Коли готового рішення немає, його потрібно знайти або створити самому. Саме в цьому, на мою думку, і полягає справжня інженерія.
Так само було й із силосами. Перші ємності ми фактично освоювали самі на інших підприємствах. Разом із командою зібрали перший силос, власноруч виготовили підйомники, тому що готових рішень тоді просто не існувало. Уже потім на нашому досвіді навчалися інші. Багатьох підрядників «НІБУЛОНу» доводилося буквально переучувати. Дехто хотів зробити все за три дні, але я завжди казав: так не можна. Якщо вже будувати, то будувати якісно. Бо ці силоси мають служити десятки років».
За роки роботи Петро виробив власну професійну філософію. Вона ґрунтується не лише на інженерних знаннях, а й на готовності брати відповідальність, діяти рішуче та ніколи не залишати проблему без вирішення.
💬«Я не боюся приймати рішення і брати відповідальність на себе. Якщо виникала проблема, я ніколи не чекав, що її вирішить хтось інший. Їхав на об'єкт, розбирався в ситуації, аналізував причини й знаходив рішення. Мені завжди був цікавий сам процес пошуку виходу. Найбільше задоволення приносить момент, коли розумієш, чому виникла проблема, і знаєш, як її усунути».
Саме ця професійна цікавість не дозволяла зупинятися навіть після десятків років роботи. Колеги знають Петра як вимогливого керівника. Він ніколи не приховує: дисципліна для нього була невіддільною частиною професії. Він переконаний: «Будівництво не пробачає байдужості. Помилки можуть коштувати занадто дорого».
За десятиліття роботи Петро виховав не одного фахівця. На його думку, справжній професіоналізм формується не в аудиторіях чи за кресленнями, а насамперед у щоденній роботі поруч із тими, хто готовий ділитися своїм досвідом.
💬«Коли мені було двадцять сім років і я став головним інженером, у мене було близько тридцяти учнів. Вони хотіли навчатися, ставили запитання, переймали досвід. Сьогодні мені трохи шкода, що інженерна професія вже не так приваблює молодь. Я хотів би, щоб молоді спеціалісти не боялися. Знання приходять із досвідом, але бажання вчитися, думати й відповідати за свою роботу має бути завжди. Інженер – це не диплом. Це спосіб мислення».
Сьогодні Петро із теплотою згадує роки, присвячені улюбленій справі, та радіє, що його досвід і сьогодні може бути корисним молодшим колегам. Водночас творчий підхід, який допомагав знаходити нестандартні інженерні рішення, знаходить своє продовження і поза професією. У вільний час він пише вірші, займається гравюрою та інкрустацією по дереву.
Втім, коли його запитують про головне досягнення професійного життя, Петро говорить зовсім не про об'єкти, а про людей👥
💬«Я можу озирнутися назад. І немає людини, навіть серед тих, кого я колись звільняв, яка б не привіталася зі мною. Оце для мене найголовніше».
#дивовижНІБУЛОНівці