27/02/2026
🇺🇦Молодій політиці розвитку українських виробників Зроблено в Україні - 2 роки. Ми ведемо відлік від 26 лютого 2024 року, коли Президент Володимир Зеленський на зустрічі з бізнесом проголосив підтримку українського виробника стратегічним пріоритетом і підписав указ про створення всеукраїнської економічної платформи «Зроблено в Україні».
Це була важлива формалізація закладених раніше підвалин повернення українського виробника в число пріоритетів економічної політики.
За короткий час в умовах війни політика «Зроблено в Україні» довела свою ефективність. Вона обʼєднала півтора десятка програм сприяння виробництву, інвестиціям і експорту.
🔹Завдяки локалізації для української економіки вдалося врятувати цілі галузі промисловості: виробництво громадського транспорту, комунальної та спеціальної техніки, енергетичного обладнання, с\г машинобудування.
🔹Переробна промисловість з показником 18% вийшла на перше місце за часткою податкових платежів до зведеного бюджету, створюючи ресурс для фінансування потреб ЗСУ.
🔹0,95 в.п. зростання ВВП у 2025 році і 0,64 в.п. в 2024 році - такий вклад програм «Зроблено в Україніэ у відновлення економіки.
🔹Мільйони українців попри випробування війни залишились в Україні завдяки стабільним робочим місцям на промислових підприємствах.
Окремо варто відзначити: Уряд та Верховна Рада за ці 2 роки довели, що програми розвитку економіки можна адмініструвати прозоро, швидко, без корупції та скандалів. Бути на постійному зв'язку з виробниками. Завдяки цьому від виробників маємо підтримку і довіру, що дозволяє державі уникати потрясінь навіть у ситуаціях політичної турбулентності.
Що далі❓
«Зроблено в Україні» має трансформуватись з набору програм на ДНК державної політики та стати одним з ключових KPI для оцінки ефективності керівників на державних посадах. Якщо хтось з чиновників заявляє, що зупинка заводів чи цілих галузей це «природньо» або навіщо розвивати внутрішнє виробництво, коли є імпорт - таким людям не місце на чільних посадах.
В подальшому політика «Зроблено в Україні» має реальні перспективи принести добробут українцям та стійкість державі за умови прогресу за кількома напрямками:
▪️Ціна електроенергії і інші тарифи монополій.
Країна, в якій найвища в Європі ціна електроенергії, не матиме розвиненої промисловості. Ціна електроенергії в Україні для промисловості має бути нижча середньоєвропейської. Це забезпечить стратегічну конкурентну перевагу. Те саме стосується і інших монополій. В тому числі і не енергетичних.
▪️Доступ до довгих дешевих грошей.
Ніхто не будує заводи за кредити у 20% і заставами, які втричі перевищують вартість заводу. В усьому світі для цього застосовується проектне фінансування - спрощено «завод під заставу заводу» і низькими ставками на довгий період часу. Поява проектного фінансування вже давно назріла. Нефінансовим механізмом стимулювання інвестицій стане запровадження механізму компенсації капітальних інвестицій через податки, який дозволить суттєво здешевити інвестиції в модернізацію і відновлення.
▪️Люди.
Промисловість потребує кадрів. Не юристів, психологів чи смм-ників - при всій повазі до цих професій. Промисловість потребує операторів верстатів з ЧПК, зварників, екструдеристів, інженерів - технологів, фахівців з автоматизації і т.д. Відродження профтехосвіти і реанімація вищої інженерно-технічної освіти для підготовки цих кадрів є не лише стратегією, а питанням виживання.
▪️Максимізація доданої вартості в економіці.
Ми маємо навчитись переробляти наявну сировину - і аграрну, і деревину, і мінерали. Кожен наступний переділ - це нові податки, технології і робочі місця з тієї самої кількості сировини.
▪️Збільшення місцевої складової в економіці.
Війна навчила майже всіх, що ті товари, які ти можеш виробляти, ти мусиш виробляти. Бо не продадуть, не подарують, не доставлять - бо не захочуть чи не зможуть. Це і про національну безпеку, і про економічну самодостатність, і про здоровий глузд. Маємо наростити частку місцевих товарів в економіці з 60% (2021 рік) до принаймні 75-80%. В тому числі і збільшувати самодостатність у виробництві зрої.
▪️Нарощування несировинного експорту.
В країні має сформуватись розуміння того, що чим дорожчі товари ми продаємо за кордон, тим більше ресурсу ми маємо на внутрішні задачі. Відтак зняття безглуздих валютних обмежень 180 днів на складні товари, запровадження дієвих механізмів експортного фінансування, посилення торгової дипломатії та запуск NCTS зрештою є очевидними кроками для наповнення бюджету і економічного зростання. Не кажучи вже про експорт продукції ОПК.
▪️Зовнішня переговорна позиція.
Маємо позбутись звички брати самовбивчі міжнародні зобов’язання на кшталт зниження викидів до 30% рівня 1990 року чи одностороннього відкриття ринку публічних закупівель. І маємо вести ефективні переговори стосовно CBAM, квот в ЄС чи відкриття доступу до зовнішніх ринків. Позитивні рішення по цим питанням, а не гарні фото з іноземцями, є критерієм успішності цієї роботи.
Чи реально за цими напрямками мати стабільний прогрес? Це практичні завдання чи «рожеві коники на хмарах»?
☝️Ще два роки тому ніхто не вірив, що політика «Зроблено в України» стане чимось більшим, ніж гучні гасла, проголошені на черговій конференції. Сьогодні маємо конкретні результати, з якими погоджуються навіть ідеологічні опоненти. Місце нашої нації - у клубі сильних держав. А для цього треба насамперед мати сильну промисловість та ефективну структуру економіки.
Якщо політика «Зроблено в України», яка сьогодні відзначає 2 роки, залишиться пріоритетом хоча б років на 10-15, українці нарешті подолають бідність і назавжди відібʼють у будь-яких сусідів бажання навіть подумки сумніватись, що наша держава стійка й спроможна.
