20/07/2026
Пам'ятаємо нашого Героя
Світла пам'ять нашому колезі… Василь Іванюк працював електромонтером Березнівської дільниці ПрАТ «Рівнеобленерго». У березні 2022 року він добровільно став на захист України, а 7 травня 2023 року загинув у бою поблизу Бахмута.
Ділимося зворушливою історією його життя, опублікованою на сторінці проєкту «Полотно Єдності: створення монументального текстильного панно-реліквії пам’яті Героїв Березнівщини», щоб ще раз вшанувати пам'ять нашого колеги, який віддав найдорожче - своє життя - за свободу та незалежність України. 🇺🇦
#Рівнеобленерго #ПолотноЄдності #Березне #героїневмирають
Стібок пам'яті: Василь Іванюк (позивний «Котик»)
У життєписі цієї людини не було жодної сірої сторінки. Василь Іванюк народився у Березному й мав дивовижно багатогранну душу, яку неможливо було вмістити у жодні звичні рамки. Він закінчив економічний факультет, але його справжнім покликанням завжди залишалися творчість і жива дія. У шкільні роки Василь грав на кларнеті в оркестрі та виступав у юніорській команді КВК «Кузов», писав чудові тексти та короткі оповідання, грав на гітарі й мріяв колись стати журналістом.
Він був майстром, який умів усе: працював інженером у меблевому цеху, будував, їздив на заробітки, вирощував шампіньйони в агробізнесі й планував засадити великий горіховий сад на батьківському паю. Здобувши кваліфікацію електромонтера працював у Березнівській дільниці «Рівнеобленерго». Проте найголовнішим його здобутком був власний дім у селі Городище, який він збудував для родини. Василь мав рідкісний дар відчувати світ: бачив віщі сни, які згодом справдилися — і про народження довгоочікуваного сина Богдана, і про початок великої війни.
Для своїх дітей Василь був не тільки батьком, а найкращим другом. Коли син у третьому класі панічно злякався води, батько щовечора вигадував для нього казки про хлопчика, який крок за кроком перемагав такий самий страх, і завдяки цим розмовам Богдан навчився чудово плавати. Його донечка Стефанія на все життя запам'ятала їхню особливу сімейну гру в «лежачих левів» — коли втомлений тато приходив із роботи, лягав і засинав, обійнявши дітей, а вони тихо лежали поруч.
За рік до початку великої війни, на 40-річчя Василя, його теща Надія Павлівна вишила сорочку, у візерунках якої перепліталися дубове листя як знак чоловічої сили та калина. Проте цій сорочці так і не судилося бути зшитою... Вона залишилася розкроєним, незавершеним полотном, передвісником того, що звичний мирний час для родини невдовзі зупиниться.
2 березня 2022 року Василь пішов на фронт добровольцем. Попри професійну бронь на підприємстві та серйозні проблеми зі здоров'ям — численні спинні грижі — він буквально штурмував військкомат, бо не міг залишатися сторонь. Позивний обрав одразу, без вагань. Назвався так, як його завжди ніжно кликала вдома дружина Юлія — «Котиком». Це рідне слово на передовій гріло його і давало сили. Навіть з окопів він примудрявся кур’єром надсилати дружині квіти й залишати короткі записки: «Моя найкраща… Твій Котик». Коли ж Василеві вдавалося вирватися додому, він завжди зупинявся на порозі й залишав усю військову форму там, ніколи не заносячи до хати, бо родина — це святе, і запах війни не має переступати межу миру в його домі.
У війську сержант Василь Іванюк став командиром відділення 1-ї стрілецької роти 14-го батальйону «Полісся». Побратими згадують його як хребет підрозділу. Василь обороняв Червону Гору, Торецьк, Соледар і понад п’ять місяців тримав позиції в самому пеклі Бахмута. До молодших бійців ставився з батьківською турботою. Під час запеклого бою під Іванівським на початку лютого 2023 року Василь настільки грамотно й професійно коригував вогонь свого відділення, що переляканий ворог у перехопленнях лементував, ніби проти них працює елітний спецназ. Іншого разу, коли під щільним перехресним вогнем розбило машину побратимів, які йшли на заміну, «Котик» зумів роздобути ворожу рацію і дві доби без сну та відпочинку коригував дії бійців, вивівши всіх із того бою живими.
Василь вірив у Перемогу і часто повторював, що вона неодмінно настане 9 травня — він дуже чекав на цю сакральну для нього дату. Але його власний час зупинився раніше. 7 травня 2023 року поблизу Бахмута ворожий танк прицільно вдарив по бліндажу. Сержант Василь Іванюк загинув за лічені секунди від гострої крововтрати, зустрівши свій останній бій через два тижні після 41-річчя. Його поховали з військовими почестями на Алеї Слави в урочищі «Лукавець» у Березному. Посмертно Василь удостоєний звання Почесного громадянина Березнівської громади, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, медаллю «За оборону Бахмута», а також відзначений церковною медаллю «За жертовність і любов до України».
Тепер пам'ять про нього втілена на нашому «Полотні Єдності». Його клаптик — особливий, фактурний і дуже міцний. Його на грубому полотні власноруч вишила мама дружини, використовуючи густий болгарський хрестик. Вона зобразила на ньому червоне гроно калини. У цьому вишитому образі закладено глибокий символ: це знак невмирущості українського роду, його життєвої сили, яка проростає крізь будь-який біль, та пам'ять про пролиту за рідну землю кров. Цей стібок тримає в собі історію про людину-посмішку, відважного командира й люблячого батька, чиє життєве кредо — «У будь-якій ситуації завжди залишайся людиною» — назавжди залишиться вписаним у літопис нашого краю.
